
Як будуть навчатися наші діти в цьому році, як воно — працювати вчителем в Україні, і якою буде школа майбутнього?
Відповіді на ці питання шукав #FN, і знайшов їх у Житомирській гуманіарній гімназії №23. Спілкувалися з її директором, Ігорем Барановим.
– Вітаю, Ігоре! І одразу ж перше питання — найважливіше та найболючіше: карантин і дистанційне навчання. Наші діти підуть до школи 01 вересня, чи ні? Ваша особиста думка?Насправді прогнози дуже цікаві, тому що ми не можемо конкретно сказати, якою буде захворюваність у кожному з регіонів. На сьогодні розроблена карта, в цій карті є зони — зелена, жовта, помаранчева і червона. І, в залежності від того, до якої зони ми потрапимо, буде коригуватися навчальний процес.
Існує три варіанти. Перший варіант — це очна форма навчання, це те, що безперечно, я підтримую, тому що навіть забезпечивши всіх учнів необхідною технікою, ми не можемо гарантувати, що дитина дійсно зможе самостійно засвоїти матеріал. Питання обмеження дітей на мою думку є дуже суперечливим.
Другий варіант — змішана форма навчання, це коли предмети вивчаються деякі дистанційно, а деякі очно, або діти ходять по групах — і, відповідно, навчаються по черзі. Третій варіант — повністю дистанційна освіта, це коли червона зона — але я дуже сподіваюся, що такого не буде.
– Ігор, Ви наймолодший директор школи / гімназії в Україні? Як так сталося, як змогли? Чи виникають у вас труднощі у спілкуванні з педагогами більш поважного віку, і як знаходите спільну мову з усіма?
Наймолодший в Україні — ні, знаю, що є молодші. Наймолодший в Житомирі — так. Насправді все дуже просто, хоча і складно. Просто, тому що сьогодні є дуже крутим моментом, що директорів не призначають, а обирають за результатами конкурсу. Люди розуміють, що все по-чесному, все правильно, і бачать реальний рівень кандидатів.
Зараз умови конкурсного відбору дещо змінені, раніше конкурс складався з трьох етапів: знання законодавства, ситуативні питання і представлення перспективного плану розвитку закладу. Відповідно до кількості набраних балів і обирається переможець ...
Щодо віку — це більш питання стереотипів, тому що насправді все залежить від людини. Можуть бути складнощі в спілкуванні з людиною, якій 20 років, або 70 років. Але від віку це точно не залежить.А спільна мова з батьками та учнями була знайдена ще за часів викладання, тому такого питання взагалі не виникало.

– До речі, скільки Вам років?
Мені вже 33. Директором став у 32.
– Який предмет викладаєте?
Інформатика.
– Професія — вчитель: дуже потрібна, але малооплачувана в Україні, і інколи буває такою невдячною ...
Насправді, на це питання я відповідав дуже багато разів, заповнююч анкету на Global Teacher Prize Ukraine. Перше питання — це ваша історія як учителя. Я почав працювати у своїй школі, яку закінчив, у Луганську — мене попросили залишитись через мої здібності у цьому напрямку [ інформатика ].
Я прийшов до школи, як керівник гуртка з інформатики — і мені дають молодші класи: перший, другий, третій. Саме це кардинально вплинуло на мій вибір. Тому що, коли ти приходиш їх забирати на гурток — і вони табуном біжать на тебе, всі обнімаються, ведуть тебе, а потім прибігають на перервах і сидять з тобою ... Це відчуття такі дуже, дуже мімішні.І це був вирішальний момент, коли я вирішив залишитися — тому що я непостійно був у школі, займався також і комерційними проектами.
– Наскільки я знаю, Ви самі з Луганська, і переїхали у Житомир через російсько-українську війну. Чому обрали саме Житомир?
Коли почались військові дії [ квітень 2014 ] — навчання ще продовжувалося, і все було відносно сносно. Вирішальним був момент, коли снаряд упав в сусідньому дворі — тоді в екстреному режимі збираємо сумки, і одразу дізнаємося, куди можна переїхати — адже речі ти з собою не забереш, їхали з однією валізою. Дізналися, що в Коростишеві є табір для переселенців.
Звісно, в цей момент ми не думали, де буде краще, де гірше — фактично, це був один з останніх потягів, які прямували з Луганська. Ми ще встигли виїхати, і сполучення з Луганськом було перекрито.
В Коростишеві — це був табір «Тетерів», ми його розбудовували, місцеві нам допомагали. Я був із дружиною, і вона на той момент була вагітною, на шостому місяці. Якщо розказувати ту історію, взагалі дуже багато складнощів було. Я мав думати про те, де вона буде народжувати, і як з дитиною в таких умовах жити.
Перше, що є поруч з Коростишевом — Житомир, і всі хвалили ваш Перинатальний центр. Відповідно, вересень місяць, час народжувати — і ми зняли квартиру, першу, що була, і переїхали сюди ...Після переїзду Ігор попрацював трошки в комп'ютерній компанії — аналітиком у міжнародній компанії, яка займається розробкою ігор. За рік він повернувся до школи — зателефонував, пройшов співбесіду і почав працювати.

– У Житомирі розпочалась передвиборча компанія, один із кандидатів активно піариться на ремонт у 23-й гімназії. На якій стадії ремонт, і чи будуть дітки в навчатися в оновленому корпусі вже цього року?
Роботи активно ведуться, і, я дуже сподіваюся, що капітальний ремонт буде проведений в найшвидші терміни, але побоююся, що до 1 вересня це не зробиться. Тому, в цьому навчальному році я маю надію, ми туди зайдемо, але не 1 вересня.
– Школа майбутнього: яким Ви бачите навчання в Україні, та й в світі через 5, 10, 20 та більше років? Що,на Вашу думку, зміниться кардинально, а що залишиться таким самим, як і зараз?
Питання насправді дуже складне — чому? тому що всі аналітики, які планували навчання в світі буквально рік тому, на сьогодні трошки коригують свою думку. Тому що розуміють, ми зіштовхуємось з новими викликами, до яких весь світ не був готовий. Наш план по навчанню дітей ми маємо вибудовувати з урахуванням таких надзвичайних ситуацій — коли в один момент ми маємо згуртуватися, перерозподілити свої сили, і зробити якісно і в таких умовах.
Головне, щоб не постраждали діти — тому що, по факту, весь освітній процес заради дітей. Тому, щоб ми не робили, головне — зробити це якісно, і для дітей.
– Реформа навчання і проект «Нова українська школа» — як оцінюєте?
«Нова українська школа» — це той подих, який вже давно потрібно було втілити в україсньку освіту. Вже у першому класі вимагати від дитини знати все, вміти все, робити все — це трошки неправильно, так ми викрадаємо в неї дитинство. На сьогонішній день перші / другі класи — адаптивні, де дитина спокійно і комфортно може отримати знання і навички. Треті / четверті — основа початкової школи.
П'яті класи — підготовча частина до середньої школи, коли дитина без стресу може перейти до навчання з багатьма вчителями, і предметність також збільшується. Десятий / 11 / 12 класи — де десятий знов-таки перехідний.
Модель дуже класна. Насправді, якщо ми її реалізуємо, зможемо зробити в цій моделі якісь свої додатки якісні — я вважаю, це якраз те, що нам на сьогодні необхідно.

#інсайд: Ігор — можливий кандидат в депутати від «Слуги народу».
– Ким бачите себе в найближчому майбутньому, і чому вирішили йти в політику — які плани / ідеї плануєте реалізовувати?Все почалося з телефонного дзвінка з ранку, не буду казати, від кого [ інтрига ] — але було питання: хочеш реально щось змінити в місті? Звісно хочу — я за будь-який кіпіш. Тоді підходь — поговоримо.
Підійшов, поговорили, моє бачення співпало з баченням тої сили, від якої, я сподіваюсь, що буду йти — і з того моменту я притримуюсь цього напрямку.
Відео:
P.S. Девіз Ігоря у Facebook — у кожній проблемі приховані великі можливості. Знаю з власного досвіду, що так і є. Особисто мені найбільше імпонує в Ігорі те, що він руйнує стереотипи і робить свою справу, не рівняючись на інших.